Обвинувачений – підручник?

Кілька місяців тому під Міністерством освіти і науки, молоді та спорту відбулася акція. Розлючені батьки з плакатами обурювалися, що в школі на уроках «Основи здоров'я» їхніх дітей «годують» недоречною інформацією про секс. Дісталося на горіхи і програмам профілактики ВІЛ/СНІДу.

Навіщо п’ятикласникові презерватив?

– У рамках курсу «Основи здоров’я» вже з п’ятого класу нашим дітям надається провокаційна інформація про ВІЛ/СНІД, – заявив співголова громадської організації Олександр Скворцов. – Нашим дітям пропонується знати способи зараження, навіть статевий. І щоб запобігти цьому, потрібно завжди мати із собою презерватив – уже в п’ятому класі. В іншій темі підручника «Основи здоров’я» стверджується, що сором – це те, що заважає людині жити, що сором’язлива людина не може адекватно адаптуватися у суспільстві, соціалізуватися. Також у цій навчальній книжці передбачаються тренінги, аби позбутися сорому. У восьмому класі викладаються спеціальні методики для запобігання ранньому початку статевого життя. Але саме тим, із чим пропонують боротися автори підручників, вони водночас і провокують. Найбільш провокаційно подається інформація у курсах «Школа проти СНІДу», «Рівний – рівному».

Як розповіли «Освіті України» у міністерстві, підручники з «Основи здоров’я» (автори Пономаренко В.С., Воронцова Т.В.) отримали схвальну рецензію не лише Національної академії педагогічних наук України і вчителів, а навіть православної церкви. ЮНЕСКО також визнало цей підручник одним із найкращих у світі.

Програма, схвалена церквою

Не розповідати дитині про профілактику ВІЛ/СНІДу – злочинно, вважає директор Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНмолодьспорту Олег Єресько:

– Sex – українською перекладається як «стать». Тому ми постійно кажемо про статеве виховання. Ми не займаємося сексуальною освітою. У школах відбувається саме статеве виховання, один із аспектів якого – належність людини до тієї чи іншої статі, а також правила безпечної поведінки.

Курс «Основи здоров’я» викладається в школі з першого по дев’ятий клас. Його мета – формування навичок здорового способу життя і безпечної поведінки. У старшій школі цю місію виконують факультативний курс «Профілактика ризикованої поведінки», який, до речі, впроваджують у школах лише за письмовою згодою батьків, і як додаток у позашкільній освіті – методика «Рівний – рівному». Основний лейтмотив – навчити дитину свідомого прийняття рішень, правильного вибору поведінки. Такі тренінги проводять в оздоровчих таборах, школах, але в позаурочний час.

Взагалі, «Основи здо­ров’я» – це не тільки правила гігієни. Основне завдання цього предмета – в безпечних умовах класної кімнати змоделювати правильний механізм дії у різних, часто небезпечних, ситуаціях. Як показала практика, діти це сприймають досить розумно і виважено. А опитування батьків, яке кілька років тому проводив Центр моніторингу превентивної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, засвідчило підтримку впровадження «Основ здоров’я». Понад 98 відсотків дали позитивну оцінку цього предмета.

До речі, й у рецензії церкви зазначено, що в цих підручниках прописана і стриманість, і утримання від статевих зв’язків до одруження. Не розповідати дитині про профілактику ВІЛ/СНІД­у, як на мене, злочинно. Україна, на превеликий жаль, лідирує в Європі за темпами поширення епідемії. А скільки людей інфікується саме через необізнаність? Ми маємо дбати про збереження нації. Причому профілактика може бути різною. І ніхто не буде розповідати дітям у першому – четвертому класах про презервативи. Їх потрібно навчити не піднімати в під’їзді блискучі речі, шприци тощо. Це теж буде профілактикою.

Скептикам хочу сказати, що за перші п’ять років реалізації цих курсів кількість ВІЛ­і-нфікованих серед 16-ти – 25-ти річних людей зменшилася більш як на п’ять відсотків.

Ми готові спілкуватися з батьками

Міністерство відкрите до діалогу і за потреби внесе корективи до навчальних планів і підручників, вислухавши пропозиції вчителів, батьків і науковців. Про це повідомив міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник.

За його словами, міністерство розгляне зміни, пов'язані зі статевим вихованням у школах, які просять внести до підручників представники громадських організацій.

– Питання складне. Я думаю, що його потрібно всебічно обговорити, вислухати думку і батьків, і пропозиції вчених Національної академії педагогічних наук, переговорити з учителями-­практиками... Не відкидаю, що треба вносити зміни до навчальних програм, щоб усе-­таки знайти якийсь консенсус, – наголосив Дмитро Табачник.

Без брехні

ЧИМ БИ ДИТЯ НЕ ТІШИЛОСЯ…

Аби не завагітніло… Та не підхопило якоїсь інфекції. Те, що діти сьогодні рано пізнають заборонений плід, – факт.

Звинувачувати можна будь-кого – батьків, економічну ситуацію в країні, західний світ, який намагається зруйнувати православну цивілізацію. Але, щоб змінити ситуацію, найкраще всім разом – школі, церкві, суспільству, насамперед батькам – спробувати взяти ситуацію під контроль і виховувати дитину, змалечку прищеплюючи сімейні цінності. Сьогодні поговоримо про статеве виховання, яке часто «звинувачують» у розбещенні дітей. А виявляється – це те, що допомагає людині ідентифікувати себе й убезпечитися від ризиків.

Статеве чи сексуальне?

Є дві полярні думки. Перша – не потрібно нічого обговорювати з дітьми. Свого часу самі про все дізнаються. Друга – необхідно дати максимум інформації стосовно інтимних питань. Істина, як завжди, десь посередині. Сучасне громадське (та й батьківське) ставлення до статевого виховання швидше негативне, ніж позитивне. А все тому, що його нерідко плутають із сексуальним. Якщо відокремити ці поняття, все стане на свої місця.

Що ж ми намагаємося дати дитині через статеве виховання? Це поняття містить усі питання, пов’язані зі статтю – «я хлопчик, чому я хлопчик, як я маю ставитися до дівчаток».

Саме статевим вихованням і займаються батьки (або особи, які їх замінюють), саме воно здійснюється від народження і протягом усього життя людини. Якщо розглянути шкільний курс «Основи здоров’я», то він має здебільшого просвітницьку функцію.

Підлітки і статеве життя – поняття, в принципі, несумісні. Підлітки і секс – так. Але секс у них нерегулярний, епізодичний, що немає нічого спільного з регулярним статевим життям дорослої людини. Та все­-таки він відбувається, і на це впливає чимало факторів, зокрема і особливості індивідуального розвитку. За рекомендаціями лікарів, статеве життя має починатися після 18-ти років.

Відверті розмови про «це» або про «недитячі» дитячі питання

З якого віку можна давати правдиві відповіді на найбільш пікантні дитячі запитання? Виховуючи власним прикладом, ми змалечку привчаємо дитину не брехати. А самі розповідаємо про капусту і лелеку, вважаючи, що їй ще рано знати правду. Так, коли настає час і правда викривається, виникає обурення – якщо батьки брехали тоді, де гарантія, що вони не брешуть і тепер? Більш правильно було б розповісти напівправду – лише те, що припустимо знати в цьому віці, а з дорослішанням примножувати і правдиву інформацію. Наприклад, на запитання п’ятирічної дитини, що таке секс, достатньо буде відповісти, що це стосунки між чоловіком і жінкою, коли вони цілуються і обнімаються і їм приємно та добре.

А, якщо, червоніючи, закрити цю тему і зробити з неї табу, то на психіці дитини це не позначиться позитивно, а навпаки віддалить вас емоційно.

Заборонивши ставити запитання і розмовляти про «це», ми натякаємо, що це щось погане, а отже, інтерес дитини подвоїться. Даючи негативну оцінку тому, «чого тобі ще знати не треба», ми ризикуємо створити в майбутньому дитини проблему сексуального характеру.

Дитина, навіть найменша, має право знати правду про те, що відбувається з її тілом. Тим паче, про це повинен знати підліток. Однак до цього треба підходити виважено. За словами психологів, у дошкільному віці статеве просвітництво необхідне для прищеплення навичок особистої гігієни.

Психологічний практикум

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ – НЕ ЛИШЕ РОЗМОВИ ПРО «ЦЕ»

… А й формування відповідних статевих ролей. Цей вид виховання варто пов'язувати з розвитком дитини з народження. Причому ключову роль у цьому відіграють батьки – всі решта є помічниками для родини. Консультує психолог із багаторічним досвідом роботи у школі та Оболонському центрі соціальних служб сім’ї, дітей та молоді м. Києва – Людмила Романюк.

І батьки, і школа, і… підворіття

На пікантні теми з дітьми передусім повинні розмовляти батьки. Але й представники освітніх і соціально­-профілактичних установ мають змогу і потенціал проводити достатньо компетентну профілактичну інформаційну, соціально­-педагогічну діяльність із різним контингентом і проблематикою. Якщо є певний дискомфорт, то родину потрібно зорієнтувати адресно.

Надмірний інтерес до подробиць інтимного, тобто статевого, життя нерідко виникає у дітей через те, що батьки самі мають певні труднощі; не помічають, що власні взаємини мають характер зваблення, а не прикладу поваги, любові один до одного; не цікавляться життям дітей – дозволяють беззмістовне дозвілля, не контролюють дитину тощо.

Інформація до дітей надходить із різних джерел – книжок, телевізора, Інтернету, ровесників, бесіди з батьками. У багатьох родинах інтимні теми – табу, і діти дізнаються про подробиці на вулиці.

– Серед різноманіття джерел, до яких можуть звернутися батьки, важко не розгубитися, – розповідає Людмила Романюк. – Інформації – море, а розуміння небагато. У моїй практиці були проекти, коли ми працювали з підлітками. Починали з того, що говорили про гігієну, безпечну поведінку, ознайомлювали із шляхами передавання хвороб, виховували відповідальність за репродуктивне здоров’я; розглядали такі поняття, як дружба, закоханість.

І дівчата, і хлопці розуміли, що варто пізнавати себе у спортивних досягненнях, естетичних захопленнях (музика, хореографія) – через такі види діяльності можна зробити багато відкриттів щодо свого тіла, яке змінюється через вікові особливості. Дітям також варто оволодіти навичками, які знадобляться у побудові сімейного життя – куховарство, рукоділля, вміння підремонтувати стілець, забити цвях тощо.

Міфи про статеве виховання

Один із них – починати потрібно, коли в дитини виявляються вторинні статеві ознаки. Людмила Романюк вважає, що це неправильно, бо щойно дитина починає говорити, ми вже орієнтуємо, що в неї є стать. Мама ще немовляті розповідає хлопчик воно чи дівчинка; пізніше дівчаткам одягають сукні, зав’язують бантики, купують ляльки. Хлопчикові – штани, краватки, машинки, солдатиків.

Інколи бувають і перекоси. Мати хотіла дівчинку і потім неадекватно ставиться до хлопчика – тоді малечі важко зрозуміти, хто вона насправді. Якщо в батьків немає цілеспрямованості орієнтуватись на ці ролі – дівчинки, дівчини, дружини або хлопчика, хлопця, чоловіка, то в дорослих і дітей виникають проблеми з цими ролями. Наприклад, якщо не схвалювати вчинків хлопчика, де він міг виявити мужність, наполегливість (а це формує характер) чоловікові потім буде складно себе репрезентувати.

Акцент не на секс, а на кохання, любов, повагу, відповідальність

Про те, що, власне, називається статевим актом, дитині у школі не треба розповідати, вважає психолог. Учителі біології дають цей матеріал для самостійного ознайомлення, коли триває вивчення таких тем. Обговорювати і акцентувати на цьому увагу, мабуть, не варто. Зосередитись потрібно на тому, що сексуальні стосунки мають бути пов’язані із закоханістю, коханням, сім’єю, материнством, батьківством. Зрозуміло, що є підручник. Але і вчителям, і батькам, і медикам варто об’єднатись і вибудовувати комунікацію з дітьми так, щоб вони усвідомили власні можливості й утримувалися від разових спонтанних контактів, зосереджувались на творчості, плеканні своєї особистості.

Якщо діти малюють статеві органи...

Діти концентрують увагу на статевих органах – дорослим треба правильно навчити вимовляти ці назви (причому не сленгом). Якщо діти не знають відмінностей між чоловіком і жінкою – і про це треба поговорити. В будь­-якому разі їм треба розповідати, що мама народжує братика чи сестричку. Коли батьки весь час обманюють, говорять – «ти підрости, а потім розповімо», – дитина потім сама дізнається про все (причому не від батьків), і вже не прийде до них порадитись. І батьки, й учителі мають бути спостережливими, а не формально ставитися до дитячих запитань. А якщо нащадок малює статеві органи, це може означати, що він стикнувся з насильством.

Випадки з практики психолога

У дитини від хвилювання, тривоги настала ерекція. Її висміяли, причому не лише клас, а й учитель. Некоректно в цьому випадку вчинив педагог. Для учня цей випадок обернувся психологічною травмою. Вчитель має допомогти, а саме зробити вигляд, що нічого не трапилося, заспокоїти дитину.

Колись до психолога прийшов третьокласник і розповів, що йому дуже подобається сусідка­-одноліток. Звичайно, дуже важливо підтримати це почуття у хлопчика. Батьки не повинні сміятися, адже дитина ділиться потаємним. Потрібно вислухати, можливо, підказати, що дівчинці можна подарувати квіточку, листівку, пригостити цукеркою, морозивом, разом попити чаю і при цьому розмовляти про захоплення, прочитані книжки, переглянуті цікаві передачі, пограти тощо. Акцент потрібно робити на взаєминах, змістовному дозвіллі, на комунікації.

З підлітками треба розмовляти на інтимні теми

Батьки мають дати дітям відстрочку від раннього початку статевого життя. Мовляв, коли ви станете дорослими, заборону буде знято. Ви зможете мати родину, сексуальні стосунки.

Зазвичай дівчинка хоче стати на місце мами, хлопчик – татка. І розумні батьки дають їм таку можливість, коли вони на роботі чи пішли з дому по хатніх справах. Але і наголошують, що вони все­т-аки діти. А тато – глава сім’ї, він працює; мама має багато хатньої роботи – розуміє, що батьки поважають одне одного, піклуються одне про одного і про дітей; що вони також можуть мати хороший відпочинок за смаком – театр, риболовля, похід у гори чи в ліс тощо.

Зрозуміло, що в старших класах про «це» говорять. Інформація про контрацепцію необхідна, про ранні вагітності також. Коли в дівчини почалася менструація, з нею потрібно говорити про ці речі. Підлітки мають знати про наслідки ранньої вагітності, небезпечного сексу, хвороб, що передаються статевим шляхом.

На жаль, сучасний підліток мало розмовляє з батьками. Зазвичай це обмежується банальним «як справи?» і певними вимогами. І не кожен може поділитися з батьками тим, що йому хтось пропонує секс. Тому будьте уважні до власних дітей, переймайтесь їхніми переживаннями.

А як у них?

ВОНИ ЗНАЮТЬ ПРО «ЦЕ» БІЛЬШЕ ЗА НАС!

Нема де правди діти – сучасні діти знають про «це» ледь не більше за батьків! І причина не в шкільних курсах, а, на мою думку, в середовищі – колі однолітків, інформаційному полі тощо. Як убезпечити дитину від таких впливів – це тема для окремого матеріалу, а поки що розглянемо, з якими проблемами стикаються за кордоном.

Неоднозначне ставлення батьків до статевого виховання у Великій Британії. Серед тих, кому не подобаються уроки статевого виховання, найбільш поширене пояснення, що «навчати дітей сексу неправильно». На другому місці за популярністю варіант «батьки самі мають обирати, чого навчати дитину», на третьому – «ці уроки провокують дітей ставити більше запитань про секс».

Але цікавий факт: більш як половина опитаних уже стикалася з такими запитаннями, при чому від малюків чотирьох – шести років. Тобто джерело такої «розбещеності» зовсім не школа!

Зазначимо, що в Англії, на відміну від інших частин Великої Британії, статевого виховання немає в переліку обов’язкових предметів. Батьки можуть звільнити дитину від таких уроків. Обов’язковими є лише уроки біології в середніх класах, де школярі повинні отримати інформацію про розмноження.

В Японії суспільного резонансу набув метод «радикальне статеве виховання». Початкова школа Імадзюку в Йокогамі почала застосовувати його в 1997-му році, коли вчителі були серйозно стурбовані хвилею насильства серед учнів. На думку педагогів, причиною зростання насильства серед дітей є їхня нездатність оцінити святість життя. І якби вони розуміли, як зароджується життя, то цінували б його набагато більше.

Предмет «наука про життя», починаючи з першого класу і аж до закінчення школи, учні вивчають протягом 150-ти академічних годин. Це в 10 разів перевершує кількість годин, які виділяються на предмет «статеве виховання» в інших школах.

Не будемо шокувати читачів ілюстраціями з підручників, але вже в першому класі учні вивчають будову статевих органів, а в брошурі для третього класу є ілюстрація статевого акту. Та як сприймає маленька дитина всю цю інформацію? Звичайно, далеко не всі батьки в захопленні від того, що їхнім дітям даються ці відомості так рано і так енергійно. Та що й говорити – вже в шостому класі під час відповідей учнів упрівають навіть учителі.